Інтерактивна картографія Львова
Посилання на карту
Детальніше про шари локацій XIV-XVII ст. та XVII-XVIII ст.
Називництво в місті формувалося і розвивалося разом із самим містом. Поставали будинки, які утворювали квартали, для захисту зводили мури та освоювалися передмістя для сільськогосподарських та ремісничих потреб. З часом, обжитий простір отримував назву, для зручності орієнтації міщан та через потребу міських урядників, яким необхідно було збирати податки з власності. Тож певна кількість нерухомості (будинки чи городи) була обʼєднана в реєстрах під одним заголовком, назвою вулиці.
Як в середмісті, так на передмістях нерухомість/земельні наділи не розташовувалися на одній лінії. Скажімо, кам’яниці і прибудинкові території парної і непарної сторони вулиці Галицької були записані під однією назвою, звісно, без номерів і означали радше квартал. На передмістях тим більше, нерухомість поставала на місці де це дозволяв ландшафт або навпаки, завдяки ландшафту (для ремісничих потреб чинбарів та котлярів/слюсарів необхідних був доступ до води, тому ремісники цих професій оселилися біля русла річки Полтви, а згодом сукупність їх будинків і майстерень означувалася як «вулиця Чинбарська», «вулиця Слюсарська»), тобто без попереднього планування. Тож в межах даного дослідження група нерухомості, об’єднаної однією назвою представлена площинно, у формі багатокутника (полігону).
Опрацювавши джерела (міські та податкові книги), вдалось зібрати близько 5000 назв за 1382–1768 рр. Такий великий хронологічний діапазон був обраний, щоб прослідкувати всі можливі етапи формування та зміни в традиційних назвах в місті в пізньому середньовіччі і ранньомодерному часі.
Дослідження назв вулиць включало кілька етапів. Першим кроком був збір назв з джерел: податкових (шосових) книг (з них взято назви 1535-1768 рр.), а, оскільки такі реєстри велись лише у XVI-XVIII ст., назви вулиць ранішого періоду зафіксовані з найдавніших міських книг — трьох книг прибутків та видатків (1382-1426 рр.) та одній лавничій книзі (1441-1448 рр.), а також книзі ради (1461-1542 рр.). Другий етап — це впорядкування знайдених назв за хронологією. Третій — переклад назв українською мовою, адже всі знайдені назви були латинською, німецькою та польською мовами. Для останнього етапу потрібна була історична мапа на якій би зображувались вулиці. Було обрано один аркуш з корпусу військово-топографічного картографування Галичини, який відомий за іменем керівника проекту — Фрідріха фон Міґа. Для публікації мапу надав Австрійський державний архів (Österreichischen Staatsarchiv).
Умовну локалізацію здійснено за працями Мар’яни Долинської, Мирона Капраля, Андрія Фелонюка, Івана Крип’якевича.
Локалізація вулиць є умовною, адже назви вулиць відносяться до понять, які не мають чітких меж. Також потрібно врахувати що за основу взята карта XVIII ст., яка не відображала реалій пізньосередньовічного і раньомодерного часу. Могло змінюватися все, включно з руслами потоків і рік, внаслідок викопування ставків для риби чи при млинах, і навіть горби зникали через видобували каміння або піску для будівельних потреб, виникали нові осади на передмістях, з XVII ст. бурхливо і потужно розбудовувалася передміські укріплені монастирі, а також фільварки — такі зміни провокували зміни мережі шляхів і доріг. Тож на одній карті важко відобразити зміни, які відбулися з територією за майже чотири століття. На передмістях ретроспективну локалізацію вулиць здійснила Мар’яна Долинська, зокрема, на основі “Інвентаря ста ланів”, тож об’єкти, відображені на карті (вулиці XVII-XVIII ст.), умовно ретроспективно локалізовані за її працями.
Інформація про вулицю подана з чіткими посиланнями на джерело:
- переклад оригінальної назви українською мовою;
- рік, інколи день і місяць, під яким записана назва;
- назва мовою оригіналу;
- джерело, звідки взято назву;
- фонд, опис, справа, в якій зафіксовано назву;
- № справи — це номер судової справи (якщо назва взята з міських книг);
мова вказана в форматі lat/ger/pol для зручності пошуку по сторінці.
Детальніше про шар поділу Галицького передмістя станом на 1608р.
Реєстр 1607 р. і, особливо, «Інвентар 100 ланів…» 1608 р. був своєрідною відповіддю міста на здійснену королівськими урядниками Люстрацію 1570 р., Ансерін старався показати гомогенність (однорідність, суцільність) території передмістя щодо її юридичної приналежності і гетерогенність у використанні різними власниками. Документ 1607 р., ймовірно, не задовольнив інспіратора, тому наступного року в комплексі з фіксацією іншої власності, з якої сплачувалися податки в якусь з двох кас магістрату міста Львова, вирішив описати міську нерухомість, опираючись на «лани». Ідея була продуктивною, якщо врахувати, що перші дві земельні донації Львову здійснювалися, використовуючи лан як одиницю площі (наділ розміром близьком до 3100 х 100 м, тобто біля 25 га). На час складання «Інвентаря» сприйняття лану спотворилося (означало терени конкретних власників різних розмірів), тим не менше саме завдяки цій зміні, можна було бачити, кому саме належить на момент складання документа, конкретний терен.
Детальний аналіз і порівняння між собою обох документів дозволяє не тільки уточнити територіальну прив’язку і межі окремих об’єктів нерухомості (осад, ланів, пасік, виноградників, ставів, лук і т.д.), але осягнути зміни в термінології як власне назв, так і об’єктів, які вони описують (вулиця, дорога, гостинець, осада, лан, гора), сенси, що вкладалися в ці об’єкти, а також визначити основні характеристики називаних об’єктів. Побудова старшого документа (шосу) опирається на поділ на осади, деколи із поясненням щодо їхнього розташування. Ансерін в основу документа для Галицького передмістя заклав фізичне групування домогосподарств в певні осередки, котрі в шосі названі осадами. З контексту можна зробити висновок, що під цим поняттям підрозумівалася група розташованих поруч себе домогосподарств, можливо первісно відділена від іншої осади незаселеними теренами. Графічна інтерпретація дозволяє запропонувати оновлене бачення розташування ланів та осад.